В'ється, наче змійка, неспокійна річка,
Тулиться близенько до підніжжя гір.
А на тому боці — там живе Марічка,
В хаті, що сховалась у зелений бір.

Як з кімнати вийде, на порозі стане,
Аж блищить красою широчінь ріки.
А як усміхнеться, ще й спідлоба гляне —
«Хоч скачи у воду!» — кажуть парубки.

Не питайте, хлопці, чом я одинокий
Берегом так пізно мовчазний ходжу!
Там, на тому боці, загубив я спокій,
А туди дороги я не находжу.

Та нехай сміється неспокійна річка,
Все одно на той бік я путі знайду.
Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко?
Я до твого серця кладку прокладу.